хєрня

як все таки непомітно ми змінюємося..

...з часом, з оточуючими.
я колись була добріша. більш якісно і систематизовано до всього підходила. більш відповідальна (однак і більш нажахана можливістю негативного розвитку подій). зараз багато з чим змирилася. і не те щоб мені подобається з цим жити, просто жити ж треба.

хочу, хай частково, але повернутися в минулу версію себе. ця тітка, яка змирилася багато з чим і животіє у своїх обставинах мене вже замахала - це не я.

Ру - такий дорослий і маленький водночас. а Ясь - малюсінький, але так все розуміє, як наче він більший.
мої сини обов"язково мають вирости хорошими людьми.
гроші - то дурниця, не привід аби не дати дитині необхідного оточення, умов, освіти, ба, навтіь, друзів.

я незадоволена собою, бо змиряюся з таким. а це має бути без компромісів.
обручки

Мимохідь

Зайшла просто, сподіваючись згадати і перечитати жж дівчинки з України, яка поїхала працювати до Таїланду, здається. Але не згадала.
А щодо себе, то нового мало, і здебільшого якийсь регрес.
* Самовпевнений, войовничий, впертий.... отакі зміни з моїм ніжним лицарем Ру, однак на компліменти мені він досі не скупиться.
* Нема ніякого толку з мого водійського посвідчення, хіба влітку трохи, а тепер мене відсунули на задвірки, тобто на пасажирське сидіння... і в чомусь я таки не проти. Єдине, що таки шкода буде, бо забуду, як бути водієм.
* Не певна, що людина з поламаною ногою відступиться від катання на мотоциклі, навіть після півроку милиць і металу в кістках..



Все якось нудно й так само тривожно.
хєрня

все так перемінилося

заметила сегодня, что если бы смотрела тв и читала новости, то врядли смогла бы дожить до осени, и не возненавидеть россиян из-за происходящего... но мне повезло, я абстрагировалась и у меня очень мало реальных друзей, то есть точек соприкосновения с войной\болью\кровью\враждой нету, поэтому болит только когда глаза останавливаются на открытых мужем вкладках или цепляются за просматриваемые им видео. (больше говорить об этом не желаю)

але я не про це зараз, а про:
- суху і теплу осінь, яка тільки на днях "зіпсувалась"
- мої цибулькові новинки: підсніжники, знову крокуси, гіацинти, тюльпани, нарциси, ириси.
- сальвію і сагіну
- опале листя
- мій новий закордонний паспорт
- коротке волосся
- здоров"я коханого
- мою апатію і деструктив :)


поки написала список про що хотіла розгорнуто написати, кулька здулася і я обламалася)

сайонара.
легко

наприкінці... або 'сонцем, небом, дощем'

то дощ, то вітер, хмари набігають або всміхається сонце... Кінець літа, завжди сумно чомусь. Вже кетяги червоні і повсипався яблуками-грушами сад, і сумно так наче щось випорхує, втікає й несила зупинити його. Кошенята сидять під дашком паркану і гріються в останіх теплих променях, в затишку, сховані від мжички майбуття. І малий спить, а мені є час для себе, для емоцій і торкань, для чогось схованого давно .. Але так хочеться ще скупатися в десні-морі...помружитися від іскристих бризок води, побачити пух що світиться і мляво падає, зника за течією.....цього літа я бачила багато великих річок, у кожноі свій характер, смак і колір... Не зникай літо, ще рано, я лиш стала звикати до тебе!
сніговина

чомусь. днесь.

Зима цьогоріч прийшла зашвидко. Хоча й недивно було б її очікувати саме в грудні. Та я все чулася неначе осінь,така вогка і м'яка, не скінчиться аж до прийдешнього року. Не зрізала стужавілих головок капусти і пухнастих кущиків кропу, не повкривала виноградної лози і не підсипала перегній під кущики квітів...
Але дарма, хай вже як буде. Зима пахне так легко і так приємно. Час змерзлих пальців і волосся, яке пахне вітром, глінтвейну і гарячих батарей, санчат і сніговиків.

Руслан стає мужчинкою, таким чемним, сильним і галантним. Робить компліменти ("ти в мене така красуня""яка ти прекрасна"), дівчатам відразу ж зізнається в коханні, нетямиться від лицарів і мечів, і зрештою хоче врятувати собі якусь принцесу.(і йому ж лише 3 буде в січні) Цікаво, як надовго він буде таким чудесним? Так шкода віддавати його до дитсадка... бачу, що оточуючі діти навчають його жорстокості і нетерпінню. Можливо, звучить дещо зверхньо, та моє маленьке диво не таке, і я не хочу, щоб він вчився "вити по-вовчи" в цій дикій зграї.
чаюю

щоденникові записи

забувся мій журнальчик.... аж шкода. Фейсбук і вконтакте ще читаю, чи то пак вже читаю, більш менш регулярно...
зате тепер можна жежешечку використовувати як справді приватний щоденник для себе, бо вже ніхто це не читатиме (не в образу тим, хто таки ще читає), записувати все без огляду на реакцію авдиторії, не перевіряючи раз по раз коментарі...таааак
колись тут було більш людно.

ну привіт журнал, тепер лиш ми разом, як колись, як 10 років тому, коли тебе відкрила.
треба буде якось перечитати... цікаво
  • Current Music
    the man who sold the world - NIRVANA
чаюю

самоархеологія

я так досі і не знайшла себе... тільки уривчасто на рівні відчуттів, рідності, абощо... і хоча знайтися ніколи не пізно, хочеться знайтися вже зараз, або вже позавчора... бо також хочеться мати якесь визнання, не хочу кривити душею, але мені дуже важливо щоб я справжня подобалася не лише мені.
поки енергія не горить в мені, ще лише жевріє, засипана сірим попелом згорілого дріб"язка. і хочу я своє... не чиєсь, не грітися поруч чийогось вогню, а своє, власне, внутрішнє, вистраждане, але народжене.
здається, ось ось схоплю його за хвоста і буду тягнути, тягнути що сили.. аби лиш її вистачило.
а як і де ви шукаєте себе?
булькосерця

квіточки-зеленятка-травенятка

маю купу насіннячка завдяки сестрі... ну і минулорічній чесучці рук... от поділилася вчора зі свекрухою... мамі ще відсиплю, але їх все одно повно. знаю, що всі аж ніяк не подужаю,
                                                    але наче оте лисеньке з каблучкою.. сидю, бавлюся, перебираю, уявляю... "мая прєлєсть".


останній місяць зимі вільний час присвячувала здебільшого пилці - обрізала дерева: тут сад дуже запущений і досить старий.

треба все приводити до ладу. бо з весни хочу майже жити надворі)))))