гриби, сосиски, шашлики, багаття..- ми прощалися з осінню..,із золотою, недощовою, падолистовою, хризантемовою...,

time to work again...та на дворі сонце і прохолода, шелестить опале листя, а високо високо в небі висять білесі плямки хмарок.
і робити хочеться щось корисне для себе, як ото щось по ремонту, або погребтися у землюці і посадити нещодавно придбаний кущ японської айви, або написати статті для сайтів чоловіка, почитати англійську пресу...

ан ніт.
"з’явилася-незабарилася" моя босиня і сказала - Arbeiten!


і тим не менш пам’ять про вихідні і додаткову годину сну гріють, ой як гріють...
Дякую, Eagle, що приїхав! без тебе ці вихідні не були б повними)))

В неділю хочу побачити друзів, які в мене ще лишилися і не забули :)

ДЕ Б ЙОГО ПОСИДІТИ, ПОГОМОНІТИ, ПИВА-ГЛІНТВЕЙНУ ПОПИТИ, ЩОСЬ ПОХРУМКАТИ до пива?!?


вже давно нікуди не виходила...
а хочеться засісти в затишне (і не дуже просторе), ненапряжне місце з приємним інтер’єрчиком і домашньою атмосферкою...

ДРУЗІ, КУДИ ПОРАДИТЕ ПІДТИ?

хто хо побачитися - зголошуйтеся)

я не кусаюся і ще не вмерла)


Пе.ес. людей буде, думаю, небагато))) до 10ти) - так шо все буде "душевно"

СЬОГОДНІ о 21й в 44 відбудеться презентація нового "безвідповідального" альбому гурту СТЕЛСІ!!!!!


вони класні!)))

власне, сіла я на роботі тай... ні не заплакала... запила.


випила пляшку пива, бо хороший дружбанідзе, з Пакистану, (вот нінада так кривицця тіпа "знаєм ми цих арабів", "Пакистан, тероризм, Усама", "пахатліві фанатікі"..) так нерви витріпав зі своєю проблемою в особистому житті та суїцідальними настроями, що наприкінці розмови він посміхався, а я заледь не плакала... була б горілка, чесно, тяпнула б "нєглядя".

і загалом, останнім часом почуваюся психологом-депресологом.

це, звісно, радує, що друзі діляться сокровенним і, що відчувають, що я можу надати їм допомогу, або принаймні вільні вуха/жилет для виплакування,
але складається таке враження, що як тільки у мене все добре,
то люди в яких не дуже, намагаються поділитися отим своїм "не дуже" і відтяпати хоча б частинку, але мого "добре".

в результаті я переймаюся, ледь не плачу, іноді зриваюся на близьких... і всьотакоєразнає...

Друзі, зрозумійте, я і раніше була вразлива, а зараз я ще й гормони п’ю!!!

мораль: НЕ ПІДХОДЬТЕ ДО МЕНЕ ЗІ СВОЇМ ЛАЙНОМ, БО я вже звірію... і скоро розважливі поради перетворяться на "ідіть нахуй лузери!"

(або я повішуся... ні вішатися, пажалуй, не буду, то некрасивий суїцид, а от кажуть самий аристократичний спосіб, то судини порізати у гарячій ванні (гаряча, щоб не боляче було),а знаєте, чому так вважалося, бо коли кров витікає, то шкіра стає білесою... вопчєм аристократичною.. всьо рішено, я поріжуся... тьху, ні хєра я не поріжуся, бо я лез боюся і накагда себе не поріжу... ну тоді таблетки, ан ніт, не підходить, позаяк це ще корчитися з годину, блювати/срати в туалєті і вапчє я собі вже уявляю цю красіву картіну, та ні... я краще стрибну зі свого 8го поверху... ой, але якщо не вб’юся, то капєц, паралізованою на все життя - ета ні наш мєтад... всьо суїцида не буде.)))