amelka

якось затягнулося переїжджання і якось пришвидшилася весна, навіть забігла наперед у літо. нічого не встиглося.

хотілося все і відразу привести до ладу але... то гроші, то сили, то здоров"я, то ще тознашо....

весь сад поріс чистотілом, купи гілок не порубані, скло і гостряки не прибрані, клумби не розбиті, грядки теж. це фіаско. моє.

не обладнано туалет і кухню. це фіаско. теж моє.

здуріти можна з тими мужчинами. один від циці не відходить, а інший від комп"ютера.

цьогоріч я все частіше заздрю собі колишній - незаміжній, бездітній і багато в чому вільній. ( знаю, кажу жахливі речі)

треба попросити в когось допомоги - а нема в кого((((( маму не хочу, і так занадто зловживала, подруги позникали, друзі мої теж, а чоловікові - не надто мені близькі, його батькам це буде накладно, його сестрі не хочеться бути зобов"язаними)




як не дивно але двір і сад в мене на першому місці.. йде літо і в хаті сидіти не дуже схочеться, а надворі все має бути безпечним для Ру (його вже не втримаєш весь час коло себе), облаштованим, зонованим.... 

так. шо це я нию?
треба терміново знаходити своє коло спілкування і влаштовувати своє середовище перебування! 
 

....а найбільше шкода тих дрібних малят, що зі своєї ще вродженої гармонії раптом попадають у пекло системи з її гучними коридорами, скляними дверями і голосистими тітками. Вони ж не знають за що їх забрано, скручено, колото, втиснено катетер, введено стероїди та седативні антигістаміни...і при тому при всьому ще й мама тримає за руку, щоб не тікав від того жаху...

він тепер мене кусає, щипає і злиться... особливо, коли не розумію (чи вдаю) що або куди він хоче.

ми вже 5й день в лікарні з гострою крапивницею.

отак жахливо почався мій улюблений місяць року.:(

the system must die!

вдячна всім за поздоровлення - 14го і 18го в нас були святкування... 1 і 28 років.

нарешті мені вже настало моє улюблене число літ) * - тепер вже мона і заміж виходити і народжувати першу дитину - думала я колись, ще в тому іншому житті, і відкараскувалася від надміру швидких пропозицій залицяльників...)))) якби ж я тільки знала.




булька. тюлька. і "гамлЕт".

вже скорше-скорше-скорше хочу переїхати у хатку з вогнищем... зі своїм засніженим садочком, галошами і морозною свіжістю випраної білизни. з краплями калини на гілках і погрібом з нарцисами. і шоб гостей покликати. поодинці. шоб затишно і душевно посидіти і поділитися клаптиком свого щастя.

а ми минулого року стали батьками... і купили будинок.

ми вже ніколи не забудемо тебе 2011й.

викарбувано.

вітання Анничкам!


ну і чогось захотілося нового, агресивнішого і привабливішого вигляду.... треба подумати.

1) нарешті, прошукавши все літо ділянку-будинок, ми стали щасливими власниками 17 соток землі з сякою-такою хаткою у селі, історія якого сягає ще княжої доби.

нараз налагоджуємо там побут і сподіваюся в цьому році остаточно переселимося з полісу.

(звісно нам завжди хотілося подалі, але Руслан вніс свої корективи, тому до міста звідти буквально 15 хвилин пішки)

2) разом з ділянкою в нас з"явився і собака))))))))))уряяя)))))))) чорна східно-европейська вівчарка років 3... гарний пес))) трохи заляканий, але хороший.. звемо Дозя))) скорочено від даного попередніми власниками імені Дозор.

3) продаємо свою симпатюльку Мазду і шукаємо пристойний Мерседес Віто - все таки приватний будинок і сім"я потребують жертв на користь функціональності, вмістимості і т.д. 

ну і так... "па мєлачям": губилися-відновлювалися-знаходилися документи, продавалася-оформлювалася квартира, купувалася-оформлювалася ділянка, переїздилося до батьків (досі в них тут на клунках).


от тепер сиджу і думаю шо робити з купленими пізно восени тюльпанами-нарцисами-ліліями. Зараз вже садити мабуть нема сенсу бо илше померзнуть, а от хіба в ящики посадити і в погріб спустити, а навесні винести і вкопати разом з ящиками.

в мене тепер є власний поні -   а точніше нетбук)))) - 

ТА-ДА!!!!

 а у вас тут в Києві не так вже і погано... дощі-зливи, громи-блискавки, туалети-ванни і нема гарячої води)

ага, саме так. я ще є. але не в столиці. зараз живу здебільшого у Чернігівській області, в приватному будинку, де всі переваги відсутності цивілізації очевидні)


Руслан вже белькоче шось подібне до мама-баба.. і тд., повзає назад і плювати хотів на поради лікарів ще не сідати.

я трохи всим тим затрахана, але щаслива... майже. от би ще коханий був поруч і помагав - тада вапчє нірвана.

Мої вісім триста кілограмів щастя скучати (як власне і довго спати) не дають.


а шо у вас?

 ...про своє поточне... а воно з"їлося і сказало, шо запис повинен мати зміст.


тому зараз швидко про то шо писала:
про остеопата, квітучі гілки, молочні калюжі, колисанки-колиханки, гроші, медичну освіту, дикунство, третю особу однини, фото-відео, значення слів "мама-тато" 

багато в кого японська анімація асоціюється лише з великоокими довгоногими (а часто і цицькастими) дівчатками в коротеньких спідничках і гольфиках до колін з багатосерійних сіквелів про супер-дупер-героїнь-чарівниць-відьом.. і т.п... це називають АНІМЕ..
але ж аніме в них є різне. тобто це в нас усе аніме, а в них є його види і підвиди..

мені дуже подобаються добрі і дитячі японські мульти (як от у Хаяо Міядзакі), подобається коли є промальовування бекграундів, природи, коли персонажі на вигляд діти, коли є вигадані істоти, коли сюжет стосується гармонії, взаємовідносин з навколишнім.

один з таких добрих і перших для мене японських мультів був - МІЙ СУСІД ТОТОРО (1988) - раджу переглянути